Сьогодні, вже зрозуміло набагато більше, що приховує в собі поняття «ландграббінг» — викрадення землі. Важливо також зрозуміти, що саме «викраденням землі» здійснюється через політекономію. Ландграбінг це по суті, викрадення контролю над землею і стосується права контролю над землею та іншими супутніми ресурсами, такими як вода, корисні копалини та ліси, тобто контролю над прибутками від користування ними. Ландграббінг це проект «закріплення консолідованих правових форм доступу до багатств, які створює земля». Сюди відноситься також і «віртуальний ландграббінг», коли за фасадом «придбання» земельної ділянки для цільового призначення приховують отримання відповідних субсидій, банківських позик, використання паперів на володіння землею під заставу або, як спекуляцію з майбутнім збільшенням вартості землі. «Віртуальне» чи «реальне » викрадення землі являється чисто паразитарним суспільним явищем, на яке ще необхідно накласти кримінальну відповідальність.
На сьогоднішній день в Україні, грубо кажучи, є дві економічні моделі. Перша дуже слабка — це оптимальні громади, малий та середній бізнес, малі банки, сімейне фермерство ... Друга досить потужна — укрупнення у місцевому самоврядуванні, агрохолдинги, централізація у банківській системі, олігархізація, шлях великих латифундацій ... І у цьому другому брак ресурсів відчувається дуже швидко. Останнім часом у нас дуже чітко проявляється значна перевага другої моделі і це досить небезпечне явище. Тому що якраз перша модель являється базовою для всіх передових країн; США, Китай, Євросоюз.
Сьогодні загроза ландграббінгу для нашої країни надвисока і як ніколи гостро постає перед Україною завдання щодо напрацювання власної моделі ринкового обігу сільськогосподарських земель, що потребує детального стратегування, щоб в майбутньому не залишитись народом без землі, народом без майбутнього. Тому з метою здійснення управління земельними ресурсами України в інтересах суспільства, збереження навколишнього природного середовища та забезпечення достатнього земельного резерву для майбутніх потреб і розвитку країни, сприяння конкуренції на ринку земель та запобіганню ландграбінгу земельних площ потрібно створити на державному рівні «Земельне Управління України» з відповідним земельним банком у власній структурі. Переважна площа земель сільськогосподарського призначення України (95 %) повинна перебувати в державній власності, розпорядником яких від імені держави буде представляти «Земельне Управління України». Право власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності в Україні не продається, натомість об'єктом купівлі-продажу має стати право оренди. Заборона щодо відчуження прав власності на земельні ділянки спрямована також і на запобігання зміни їх цільового призначення. Ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення державної власності буде означати, що право власності залишається у Земельного Управління України, а покупець купує довгострокове право оренди строком понад 49 років. Продаж прав оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності відбувається на відкритих земельних торгах (тендерах). Позиція України щодо можливості придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями має бути жорстка та однозначно негативна; купівля нерезидентами сільськогосподарських земель заборонена. Проте законодавством повинно бути передбачена можливість набуття громадянами інших країн прав оренди на землі сільськогосподарського призначення. Однак вона стає можливою лише у разі отримання дозволу від Земельного управління України, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ.
Публікацію підготував Роман Шуховський
Немає коментарів:
Дописати коментар